Історія містечка Чорний Острів
Чорний Острів — селище міського типу в Україні, у Хмельницькому районі Хмельницької області. Населення 905 мешканців (перепис 2001). Селище розташоване на річках Південний Буг і Мшанець, за 2 км від залізничної станції Чорний Острів, за 20 км від Хмельницького. Засноване в 1366 році.
Про заснування цього поселення архівні документи свідчать наступне. Під час набігів татар на Поділля воєвода Свищ разом зі своєю дружиною, рятуючись від переслідування, втік на Острів Буга і тут оселився. Так заснували містечко, яке мешканці обкопали захисними ровами. У середні віки все населення Острова вимерло від чуми. Страшний мор пройшовся цими місцями. Ті, хто залишились, спалили свої пожитки і покинули цю місцину. Тоді острів здобув назву Чорного.
У XIV столітті ці місця фігурують у джерелах під назвою Чорного городка, однак у другій половині цього ж століття - це вже Чорний Острів. Належав він до володінь князя Луцького Любарта - це був перший власник тутешніх земель. З плином ріки часу власники Острова змінювалися. У XV столітті володіння перейшли у спадок від князів Новодворських до Свіщів, які узаконили назву Чорний Острів. Згодом тут панували князі Вишневецькі, Огійські. А 1572 року власниками цих країв стали Пшездецькі.
У 1556 році король Сигізмунд Август дарував містечку Магдебурзьке право. Цей документ дав можливість розвиватись Чорному Острову. Тоді тут був зведений укріплений замок, який дозволяв козакам вести оборонні битви. У 1657 році тут деякий час прожив князь Трансильванський. Тут відбувались запеклі бої між польською шляхтою та козаками. За даними перепису 1545 року у Чорному Острові проживало 856 осіб православних та 852 євреї. Більша частина населення займалась землеробством. Тут було дві церкви - Вознесенська та Воскресенська. Не відомо коли і ким Вознесенська церква була розібрана і перевезена до с. Катеринівка. Однак, до наших днів вони не збереглася. Кам'яний храм, який і сьогодні відвідують віруючі, побудований у 1779 році і освячений у 1808 році на честь Преображення Господнього.
Про заснування цього поселення архівні документи свідчать наступне. Під час набігів татар на Поділля воєвода Свищ разом зі своєю дружиною, рятуючись від переслідування, втік на Острів Буга і тут оселився. Так заснували містечко, яке мешканці обкопали захисними ровами. У середні віки все населення Острова вимерло від чуми. Страшний мор пройшовся цими місцями. Ті, хто залишились, спалили свої пожитки і покинули цю місцину. Тоді острів здобув назву Чорного.
У XIV столітті ці місця фігурують у джерелах під назвою Чорного городка, однак у другій половині цього ж століття - це вже Чорний Острів. Належав він до володінь князя Луцького Любарта - це був перший власник тутешніх земель. З плином ріки часу власники Острова змінювалися. У XV столітті володіння перейшли у спадок від князів Новодворських до Свіщів, які узаконили назву Чорний Острів. Згодом тут панували князі Вишневецькі, Огійські. А 1572 року власниками цих країв стали Пшездецькі.
У 1556 році король Сигізмунд Август дарував містечку Магдебурзьке право. Цей документ дав можливість розвиватись Чорному Острову. Тоді тут був зведений укріплений замок, який дозволяв козакам вести оборонні битви. У 1657 році тут деякий час прожив князь Трансильванський. Тут відбувались запеклі бої між польською шляхтою та козаками. За даними перепису 1545 року у Чорному Острові проживало 856 осіб православних та 852 євреї. Більша частина населення займалась землеробством. Тут було дві церкви - Вознесенська та Воскресенська. Не відомо коли і ким Вознесенська церква була розібрана і перевезена до с. Катеринівка. Однак, до наших днів вони не збереглася. Кам'яний храм, який і сьогодні відвідують віруючі, побудований у 1779 році і освячений у 1808 році на честь Преображення Господнього.
1797 року розпочалось будівництво костьолу на честь Успіня Пресвятої Богородиці, яке тривало 20 років. Костел будувався за кошти магнатів, але основну частину фінансування вкладав Карл Пшездецький. Як засвідчують історичні джерела, тут було встановлено орган. Всіх прихожан за даними 1858 року, які записані у церковній книзі, налічувалось понад 5 тисяч осіб.
У Чорному Острові було повітове дворянське училище для панночок. Тут їх навчали французької та польської мов, а також всім тонкощам етикету: як поводитись у поважному товаристві, танцювати, як готувати їжу, як подавати на стіл. З 1856 по 1859 роки у цьому училищі викладав історію видатний український поет, байкар Леонід Глібов.
Крім цього, у Чорному Острові були заводи: поташний, пивоварний, цегляний, механічний, столярний, цукровий. Поблизу у с. Захарівці був завод по відливу церковних дзвонів. Однин з них до сьогодні зберігся і знаходиться в Острозькій академії. Всі ці виробництва належали графу Пшездецькому. Тут процвітала торгівля, влаштовувались ярмарки. На той час у Чорному Острові проживали 9 тисяч 300 осіб.
Крім цього, у Чорному Острові були заводи: поташний, пивоварний, цегляний, механічний, столярний, цукровий. Поблизу у с. Захарівці був завод по відливу церковних дзвонів. Однин з них до сьогодні зберігся і знаходиться в Острозькій академії. Всі ці виробництва належали графу Пшездецькому. Тут процвітала торгівля, влаштовувались ярмарки. На той час у Чорному Острові проживали 9 тисяч 300 осіб.
Леонід Глібов та Ференц Ліст бували у Чорному Острові
Графи Пшездецькі, яким землі Чорного Осторова передавались з покоління в покоління, починаючи з XVI століття, володіли, не багато, не мало - 20 селами, разом із людьми. На території маєтку у XVIII столітті збудований розкішний палац. Два його крила сполучались між собою переходом. В одному - родина відпочивала, а в іншому - приймала гостей. У цій частині знаходилась колонна зала, де стояло фортепіано. Пшездецькі замовляли будівельні матеріали з Італії. До цього часу у маєтку збереглися чотири грубки і дубові сходи.
З будинку був вихід у внутрішній двір, який виходив доставку. Серед нього був насипаний острівець , де полюбляли у сонячну днину відпочивати панночки, а їх у родинні було двоє: старша Марія та молодша Лаура. Інтер'єр садиби збагачували картини - оригінали видатних художників, панська бібліотека налічувала понад 10 тисяч книг. Леонід Глібов, працюючи в Чорноострівському училищі, часто користувався бібліотекою. Однак історики стверджують про такий факт. Якось відомий байкар був запрошений на прийом до шляхтичів. Сам Карл Пшездецький запросив його на розмову. Про що тоді між ними йшлося - не відомо. Але після тієї розмови Глібову заборонили відвідувати маєток і користуватися бібліотекою. Невдовзі після цього випадку Леонід Глібов назавжди покинув Чорний Острів та переїхав до Чернігова. До цього часу в селищі збереглися будинки, де жив і працював Л.І.Глібов
Літературні традиції , пам'ятні місця , поетична історія Поділля вдячний матеріал , який вчителі – словесники області широко використовують на уроках і в позакласній роботі з метою виховання патріотизму , пізнавальної діяльності школярів , пробудження інтересу до вивчення літератури. Чорноострівчани свято бережуть пам'ять великого байкаря та на його честь було встановлено на площі перед школою встановлено погруддя.
Працюючи над біографічною повістю про славетного байкаря , у селищі побував знавець творчості Глібова з Чернігова , Олександр Деко. У статті «Шанувати Леоніда Глібова» на сторінках «Літературної України» він писав: «З великим задоволенням хочеться сказати , що в Чорному Острові живе багато прихильників байкаря».
Ще одна видатна особистість побувала на Подільській землі. 1847 року у палаці Пшездецьких гостював видатний композитор Ференц Ліст. Він не був знайомий із господарями, але у ті часи багатії, вирушаючи у далеку подорож, мали, так званий, путівник. У ньому зазначались місця, де подорожуючий міг переночувати та поміняти коней. Дорогою до Санкт-Петербургу композитор зупинився саме у володіннях графа, які на той час славились своєю пишністю. Ференцу Лісту настільки сподобалось у Пшездецьких, що він залишився не тільки переночувати, але гостював там з тиждень. У залі він грав на інструменті для родини графа. І тут у перше прозвучала його друга рапсодія. До 200-х річчя від дня народження композитора, на будинку теперішньої музичної школи було встановлено меморіальну дошку.
Графи Пшездецькі, яким землі Чорного Осторова передавались з покоління в покоління, починаючи з XVI століття, володіли, не багато, не мало - 20 селами, разом із людьми. На території маєтку у XVIII столітті збудований розкішний палац. Два його крила сполучались між собою переходом. В одному - родина відпочивала, а в іншому - приймала гостей. У цій частині знаходилась колонна зала, де стояло фортепіано. Пшездецькі замовляли будівельні матеріали з Італії. До цього часу у маєтку збереглися чотири грубки і дубові сходи.
З будинку був вихід у внутрішній двір, який виходив доставку. Серед нього був насипаний острівець , де полюбляли у сонячну днину відпочивати панночки, а їх у родинні було двоє: старша Марія та молодша Лаура. Інтер'єр садиби збагачували картини - оригінали видатних художників, панська бібліотека налічувала понад 10 тисяч книг. Леонід Глібов, працюючи в Чорноострівському училищі, часто користувався бібліотекою. Однак історики стверджують про такий факт. Якось відомий байкар був запрошений на прийом до шляхтичів. Сам Карл Пшездецький запросив його на розмову. Про що тоді між ними йшлося - не відомо. Але після тієї розмови Глібову заборонили відвідувати маєток і користуватися бібліотекою. Невдовзі після цього випадку Леонід Глібов назавжди покинув Чорний Острів та переїхав до Чернігова. До цього часу в селищі збереглися будинки, де жив і працював Л.І.Глібов
Літературні традиції , пам'ятні місця , поетична історія Поділля вдячний матеріал , який вчителі – словесники області широко використовують на уроках і в позакласній роботі з метою виховання патріотизму , пізнавальної діяльності школярів , пробудження інтересу до вивчення літератури. Чорноострівчани свято бережуть пам'ять великого байкаря та на його честь було встановлено на площі перед школою встановлено погруддя.
Працюючи над біографічною повістю про славетного байкаря , у селищі побував знавець творчості Глібова з Чернігова , Олександр Деко. У статті «Шанувати Леоніда Глібова» на сторінках «Літературної України» він писав: «З великим задоволенням хочеться сказати , що в Чорному Острові живе багато прихильників байкаря».
Ще одна видатна особистість побувала на Подільській землі. 1847 року у палаці Пшездецьких гостював видатний композитор Ференц Ліст. Він не був знайомий із господарями, але у ті часи багатії, вирушаючи у далеку подорож, мали, так званий, путівник. У ньому зазначались місця, де подорожуючий міг переночувати та поміняти коней. Дорогою до Санкт-Петербургу композитор зупинився саме у володіннях графа, які на той час славились своєю пишністю. Ференцу Лісту настільки сподобалось у Пшездецьких, що він залишився не тільки переночувати, але гостював там з тиждень. У залі він грав на інструменті для родини графа. І тут у перше прозвучала його друга рапсодія. До 200-х річчя від дня народження композитора, на будинку теперішньої музичної школи було встановлено меморіальну дошку.
Лаура прославила свою родину
Про графа Пшездецького до наших днів дійшли свідчення як про жорстокого пана. Свавілля шляхтича щодо чорноострівських селян дійшло до того, що він примушував кріпаків працювати навіть у святкові дні. Цю справу у 1838 році розглядав проскурівський повітовий суд. Не прийнявши ніяких рішень, суд під тиском незаперечних фактів усе ж констатував перевищення прав поміщиком. Люди розповідають, що Софія, дружина Пшездецького, відпочиваючи на Кавказі, скоштувала приготовлену форель. Їй дуже сподобався смак цієї риби, і приїхавши додому, вона забажала її розводити у своєму маєтку. Тоді Карл змусив селян викопати ставок розміром 50 на 50 метрів. А як відомо, форель живе тільки у крижаній гірській воді. Тому кріпаки взимку заготовляли лід і зберігали його у льохах, а влітку ним щодня обкладали ставок, аби вишуканою рибою могли частуватися пани.
Безтурботне життя графа було затьмарене гіркою втратою. Літнього дня 1873 року дві його доньки поїхали на прогулянку верхи. У той день ніщо не сповіщало біди. Але Лаурі стало погано і вона впала з коня. Важка травма - перелом хребта, прикувала дівчину до ліжка. Батько, який не бажав спокійно споглядати як поволі помирає його донька, вирішив вести її на лікування до Риму. У дорозі Лаурі стає тільки гірше і вона помирає у 21-річному віці. Її поховали у сімейному склепі, який знаходився під будівлею костелу . Засмучені важкою втратою батьки замовляють коштовний надгробок у видатного скульптора, професора Петербурзької академії мистецтв Віктора Бродського.
Майстер працював над замовленням 2 роки. Надгробок з білого каррарського мармуру вагою понад 3 тонни 1876 року було доставлено залізницею. Пам'ятник встановили у костелі, де знаходився родинний склеп. За радянських часів мармурову скульптуру дивом не знищили . І збереглась вона тому що її вчасно перевезли до кафедрального собору Святого Павла і Петра у м.Камянець – Подільський, який згодом було реорганізовано у музей.
1898 році Карл помирає. Вдова продає родинний маєток невідомому власникові. За умовами договору про продаж, вдова Софія мала право жити у садибі до смерті. Вона не хотіла виїздити до Польщі і покидати могили своїх рідних. Софія померла у 1900 році і похована у родинному склепі поряд з чоловіком і донькою. Кажуть, що перед смертю графиня розпорядилась закопати срібний родинний посуд у підземному переході, якій сполучав костел із садибою. У свій час паничі щоранку перед сніданком цим переходом діставались до костьолу. Тільки помолившись, вони приступали до трапези. Після того, як костьол відвідала родина, він відчиняв двері для простих людей.
З усієї родини залишилась старша донька Пшездецьких - Марія, яка виїхала до Варшави, де згодом вийшла заміж. Її рід продовжується до нині. Правнук Марії Пшездецької - Мар'ян, якому зараз за вісімдесят, спеціаліст зі Східних ринків. Він живе у Варшаві, але часто буває в Україні. Є ще один нащадок Ярослав Пшездецький - магістр духовної семінарії у Ватикані.
Жителі Чорного Острова у буремні часи переховували надгробок Лаури під престолом у костьолі. 1938 року його віднайшли. Він був засипаний землею та сміттям. Тоді його і перевезли до м. Кам'янець - Подільський. На нього претендували Московський музеї ім. Пушкіна та Літературний музей російського мистецтва у Петербурзі. Серед радянських чиновників знайшлася людина, яка зрозуміла, що такий шедевр має залитись в Україні. Але розпочалась Велика Вітчизняна війна, яка і відволікла увагу чиновників від цього питання. Після війни до цієї теми також не повертались.
Настоятель Чорноостівського костьолу - брат Джордж каже, що останки родини Пшездецьких і до сьогодні знаходяться у склепі. Але він замурований і доступу до нього немає
Про графа Пшездецького до наших днів дійшли свідчення як про жорстокого пана. Свавілля шляхтича щодо чорноострівських селян дійшло до того, що він примушував кріпаків працювати навіть у святкові дні. Цю справу у 1838 році розглядав проскурівський повітовий суд. Не прийнявши ніяких рішень, суд під тиском незаперечних фактів усе ж констатував перевищення прав поміщиком. Люди розповідають, що Софія, дружина Пшездецького, відпочиваючи на Кавказі, скоштувала приготовлену форель. Їй дуже сподобався смак цієї риби, і приїхавши додому, вона забажала її розводити у своєму маєтку. Тоді Карл змусив селян викопати ставок розміром 50 на 50 метрів. А як відомо, форель живе тільки у крижаній гірській воді. Тому кріпаки взимку заготовляли лід і зберігали його у льохах, а влітку ним щодня обкладали ставок, аби вишуканою рибою могли частуватися пани.
Безтурботне життя графа було затьмарене гіркою втратою. Літнього дня 1873 року дві його доньки поїхали на прогулянку верхи. У той день ніщо не сповіщало біди. Але Лаурі стало погано і вона впала з коня. Важка травма - перелом хребта, прикувала дівчину до ліжка. Батько, який не бажав спокійно споглядати як поволі помирає його донька, вирішив вести її на лікування до Риму. У дорозі Лаурі стає тільки гірше і вона помирає у 21-річному віці. Її поховали у сімейному склепі, який знаходився під будівлею костелу . Засмучені важкою втратою батьки замовляють коштовний надгробок у видатного скульптора, професора Петербурзької академії мистецтв Віктора Бродського.
Майстер працював над замовленням 2 роки. Надгробок з білого каррарського мармуру вагою понад 3 тонни 1876 року було доставлено залізницею. Пам'ятник встановили у костелі, де знаходився родинний склеп. За радянських часів мармурову скульптуру дивом не знищили . І збереглась вона тому що її вчасно перевезли до кафедрального собору Святого Павла і Петра у м.Камянець – Подільський, який згодом було реорганізовано у музей.
1898 році Карл помирає. Вдова продає родинний маєток невідомому власникові. За умовами договору про продаж, вдова Софія мала право жити у садибі до смерті. Вона не хотіла виїздити до Польщі і покидати могили своїх рідних. Софія померла у 1900 році і похована у родинному склепі поряд з чоловіком і донькою. Кажуть, що перед смертю графиня розпорядилась закопати срібний родинний посуд у підземному переході, якій сполучав костел із садибою. У свій час паничі щоранку перед сніданком цим переходом діставались до костьолу. Тільки помолившись, вони приступали до трапези. Після того, як костьол відвідала родина, він відчиняв двері для простих людей.
З усієї родини залишилась старша донька Пшездецьких - Марія, яка виїхала до Варшави, де згодом вийшла заміж. Її рід продовжується до нині. Правнук Марії Пшездецької - Мар'ян, якому зараз за вісімдесят, спеціаліст зі Східних ринків. Він живе у Варшаві, але часто буває в Україні. Є ще один нащадок Ярослав Пшездецький - магістр духовної семінарії у Ватикані.
Жителі Чорного Острова у буремні часи переховували надгробок Лаури під престолом у костьолі. 1938 року його віднайшли. Він був засипаний землею та сміттям. Тоді його і перевезли до м. Кам'янець - Подільський. На нього претендували Московський музеї ім. Пушкіна та Літературний музей російського мистецтва у Петербурзі. Серед радянських чиновників знайшлася людина, яка зрозуміла, що такий шедевр має залитись в Україні. Але розпочалась Велика Вітчизняна війна, яка і відволікла увагу чиновників від цього питання. Після війни до цієї теми також не повертались.
Настоятель Чорноостівського костьолу - брат Джордж каже, що останки родини Пшездецьких і до сьогодні знаходяться у склепі. Але він замурований і доступу до нього немає
В 1928-1932 році був встановлений пам'ятник трудовій славі який і на сьогоднішній день знаходиться у Чорному Острові.
